Коротко про результати засідання експертної дискусії, яка проходила в Києві на тему «Діти та жінки з інвалідністю», 20 серпня 2020 року за Адресою: м. Київ, вул. Іринінска 5/24, на 3-му поверсі за ініціативою Жіночого руху «За майбутнє».
За круглим столом зустрілись подвижники та спеціалісти, які опікуються проблемами людей з інвалідністю: Вікторія Опанасюк, мати 14 річного хлопчика з дитячим церебральним паралічем (ДЦП); Галина Козлова, директор Київського міського центру сім’ї (КМЦС) «Родинний дім»; Хачатрян Ліліт, представник ВГО «Форум Народів України», Платформа «Україна ЄС» ; Хачатрян Олена (м.Житомир) директор приватної школи «Всесвіт», де навчаються діти з інвалідністю ; Леоніда Пономарьова, дівчина з інвалідністю, незряча ; Латиш Наталя (м.Полтава) членкиня ГО «Ділові українські жінки», программа «Доступ» та я, Володимир Чеславський, керівник ГО «Вічна Україна».
Першою слово взяла Вікторія Опанасюк, вона розповіла, що для потреб людей з інвалідністю в Києві використовують базу на вулиці Котельникова в Києві (10 авто) але тільки для дітей, які ходять до інклюзивних центрів. Часто транспорт простоює без роботи, хоча потреба в ньому велика. У чиновників лише обіцянки. Справжня проблема у небажанні створювати інклюзивний простір для нормального спілкування між людьми, які знаходяться в інклюзивному стані та нормо типовими людьми.
Про державну програму «Відпустка для батьків», яка була впроваджена у вінницькій області. Суть програми в тому, щоб дітей, які прив’язані до батьків з важкою формою інвалідності тимчасово залишити і надати можливість батькам відпочити. Для більшості батьків це рівносильне покинути свою дитину, до якої вони прив’язані. Головна проблема для чиновників – нерозуміння шляхів розуміння проблем людей з інвалідністю, намагання «вирішити» проблему відмовою або відпискою. Звідси небажання створювати інклюзивний простір. На сьогоднішній день діти з ментальними розладами мають одну лише альтернативу це навчатись в Спеціальній загальноосвітній школі «Надія», де останнім часом навчається вже близько 40 дітей. Раніше таких дітей було в рази менше. Також, важливою темою залишається «невидимість» матерів та батьків людей з інвалідністю, які більшу частину роботи по створенню інклюзивного оточення перекладають на свої плечі.
При вступі до ВУЗів приймальні комісії «вигадали» наступну хитрість: у випадку проведення пробного ЗНО онлайн, обмежувати право на вступ за співбесідою, що знижує можливості до вступу для дітей з інвалідністю.
Наступною виступила Галина Козлова, вона наголосила – соціум не готовий приймати особливих людей. Фактично, на місцевому і загальнодержавному рівні відсутній ефективний механізм аналізу потреб людей з інвалідністю, а звідси і хронічна «невирішуваність» проблем та запровадження реальної інклюзії. Немає чіткої взаємодії з представниками громадськості, замість цього фонди, які закінчують роботу по закінченню функціонування та фінансування програми. Справжні громадські активісти залишаються поза увагою чиновників. Разом з тим відбуваються законодавчі зміни. На сьогоднішній день запроваджені посади в школах «помічник вихователя» або «помічник дитини» тобто тютор. Такий супровід може надаватись за рішенням комісії Інклюзивного центру, куди потрібно занести всі необхідні для цього документи. Проблема в тому, що таких спеціалістів не вистачає на ринку праці. Університет Драгоманова та Грінченко готує недостатню кількість таких спеціалістів. Прикладом нерозуміння у вирішенні потреб інвалідів є закриття у Київській області бібліотеки для незрячих. Відсутні підприємства на яких могли б працювати незрячі люди.
Хачатрян Ліліт, зазначила те, що «перед виходом на міжнародний рівень потрібно виконати домашню роботу по створенню інклюзивного середовища». На сьогоднішній день на мільйонне місто доводиться один автобус, який відповідає всім нормам для людей з інвалідністю. Через нашу наполегливість в Україні зявився музей пристосований для відвідування людям з інклюзією або людям з інвалідністю – Національний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році» (на місці історичного Лютіжського плацдарму). Це єдиний музей, який має два пандуси з відповідним до норм ДБН В.2.2−9-99 підйомом. Такий успіх був забезпечений великими зусиллями активістів. Для ефективної побудови інклюзивного простору необхідно створити постійнодіючу Міжвідомчу комісію, в склад якої входили б представники, як міністерств охорони здоров’я, молоді та спорту та соціальної політики, так і представники громадськості. Традиційна проблема – виконання квоти на працевлаштування людей з інвалідністю 4% – не виконується.
Інша учасниця зустрічі, Леоніда Пономарьова, розказала про свої життєві поневіряння як незрячої людини та навіть про балотування на місцевих виборах депутатом. Зараз працює журналісткою і закінчила Університет Шевченка за відповідним напрямком. «Для спілкування з нормо типовими людьми, люди з інвалідністю повинні бути «на голову» вище своїх однолітків, – вважає Леоніда. Коли вона закінчила 5-й інтернат в Києві, то всіх її знайомих «добровільно» відправляли до Університету «Україна». Зараз вона викладає дітям з порушенням зору. Для людей з інвалідністю чиновники визначили два ВУЗи куди направляють всіх «бажаючих» це, згаданий вище, Університет «Україна» та Академія праці, соціальних відносин і туризму. Інші заклади намагаються не брати людей з інвалідністю.
Олена Хачатрян, мешканка Житомира, розповіла про свою позитивну практику в італійсько-українській приватній школі «Всесвіт», де вона працює. Великою проблемою після отримання середньої загальної освіти залишається проблема працевлаштування і це навіть не дивлячись на пільгу в оподаткування 8,41% ЄСВ при роботі інклюзивного спеціаліста. Позитивним прикладом вихованців житомирської школи є хлопець з інвалідністю, який закінчив Житомирську аграрну академію та став чемпіоном світу на параолімпійських іграх. Коли він читав вірш Януса Корсака «Я людина» на випускному вечорі, то всі плакали. Зараз в школі проводяться освітні форуми та інші заходи для покращення умов навчання дітей з особливими освітніми потребами. В місті Житомир для особливих дітей діє ансамбль танцю «Пролісок». Міська влада повністю компенсує кошти за навчання дітей з інвалідністю в приватній школі, що неможливо зустріти в інших містах України, а нормо типовим дітям компенсується 30% від вартості навчання, чим стимулюється бажання вчитися особливим дітям.
Пілся Олени виступала Латиш Наталя , яка розповіла про свої враження від ознайомлення з передовим досвідом інклюзії, про який вона дізналась під час перебування в Сполучених Штатах та про враження зі знайомством з питанням інклюзії у західному суспільстві. Переше, на чому вона наголосила, це те, що інклюзивне суспільство почало формуватись з 1976 року коли було прийнято відповідний закон з який ООН прийняла, як базовий для написання Конвенції по правам інвалідів. Цікавою особливістю прийняття будівельних об’єктів в експлуатацію є наявність в приймальній комісії незрячої людини та людини на візочку, бо їх думка не менш важлива ніж нормо типових спеціалістів і їх зауваження вносяться у дефектний акт приорітетніше.
Останнім виступив Володимир Чеславський промову якого ви можете переглянути на відео.
2
0
